Область наук:
  • право
  • Рік видавництва: 2007
    Журнал: Журнал російського права

    Наукова стаття на тему 'Проблеми та шляхи кодифікації адміністративно-процесуальних норм в Республіці Казахстан'

    Текст наукової роботи на тему «Проблеми та шляхи кодифікації адміністративно-процесуальних норм в Республіці Казахстан»

    ?

    * У ДЕРЖАВАХ Співдружності *

    Проблеми та шляхи кодифікації адміністративно-процесуального норм в Республіці Казахстан

    Е. А. Нугманова

    Конституція Республіки Казахстан (ст. 1) проголошує Республіку демократичним, світським, правовою та соціальною державою, вищими цінностями якого є людина, її життя, права і свободи.

    Для реалізації даного основоположного конституційного положення необхідні не тільки суспільна злагода і політична стабільність, а й економічний розвиток на благо всього народу, конструктивну взаємодію законодавчої, виконавчої та судової гілок єдиної державної влади. Кожна гілка влади має свою цінність і виконує свої функції. За висловом Гегеля, законодавча влада - влада загального полагания, судова влада - влада ідеального полагания, виконавча влада - влада реального полаганія1, влада, яка повинна забезпечувати дотримання юридичних норм величезним числом суб'єктів права.

    У разі які адміністративних реформ особливої ​​актуальності набувають проблеми

    Нугманова Ельміра Абдиковна - заступник директора Інституту законодавства Республіки Казахстан, кандидат юридичних наук.

    1 Див .: Гегель. Система моральності. Уряд // Гегель. Політичні твори. М., 1978. С. 353.

    правового забезпечення діяльності органів державного управління, подальше зміцнення гарантій прав і свобод громадян, охорона їх від різних порушень.

    Чинний Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення (КРКоАП) на сьогоднішній день не відповідає потребам суспільства та реаліям современності2. Десятиліттями він ототожнювався з адміністративним процесом.

    Тим часом аналіз різних точок зору показав, що поняття і зміст адміністративного процесу значно шіре3. Тому перегляд змісту адміністративного процесу та прийняття адміністративно-процесуального кодексу представляються об'єктивно необхідними. Систематизація законодавства дозволить вирішити ряд проблем, а саме:

    1) детально регламентувати адміністративно-процесуальні норми. На наш погляд, система

    2 Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення. Алмати, 2001..

    3 Див .: Тихомиров Ю. А. Адміністративне право та процес. М., 2005. С. 603; Сорокін В. Д. Адміністративно-процесуальне право. М., 1972. С. 142; Панова І. В. Актуальні проблеми адміністративного процесу в Російській Федерації: Дис. ... д-ра юрид. наук. Єкатеринбург, 2000. С. 21.

    формування адміністративно-процесуального законодавства повинна включати нормотворчес-кий, правонаделітельний і юрис-дикційна процес, що сприятиме забезпеченню гарантій прав і свобод громадян, юридичних осіб в адміністративно-правових відносинах. Чинне законодавство Республіки Казахстан характеризується розрізненістю норм, наявністю усмот-ренческіх моментів. Розрізненість норм, що регулюють адміні-ністратівно-юрисдикційну діяльність, пояснюється тим, що нормативні правові акти розроблялися без єдиного концептуального підходу;

    2) впорядкувати суб'єкти адміністративної юрисдикції. Істотне збільшення і різноманітність юрисдикційних суб'єктів (їх понад 50), безумовно, породжує необхідність кодифікації законодавства з розширенням змісту адміністративно-юрисдик-ційного процесу, з включенням розгляду спорів публічно-правового характеру. На сьогоднішній день суперечки публічно-правового характеру розглядаються за правилами цивільного процесуального законодавства, що істотно порушує права і свободи громадян, оскільки мова йде про суперечку адміністративному. У зв'язку з цим необхідно визначитися з поняттям «адміністративний спір», ввести поняття «адміністративний позов».

    При розробці проекту адміністративно-процесуального кодексу слід визначити основні концептуальні положення та передбачити розгляд адміністративно-правових справ в судовому порядку, визначити специфіку (Неюрисдикційна) і юрисдикції-ційних виробництв адміністративного процесу. Разом з тим необхідно пам'ятати, що адміністративний процес - поняття більш широке, ніж цивільний і уго-

    ловного процеси, і ототожнювати ці поняття не зовсім виправдано, оскільки теза про єдність трьох процесів (цивільного, кримінального, адміністративного) давно вже спростовано в науці;

    3) створити ефективну систему правового захисту проти незаконних дій (бездіяльності) державних органів (посадових осіб).

    Одним з найважливіших механізмів захисту прав і свобод громадян від свавілля чиновників є інститут адміністративної юстиції. При цьому основне призначення адміністративної юстиції полягає у вирішенні правових конфліктів, що виникають між громадянином і публічною владою.

    Необхідно, перш за все, визначити правовий статус суб'єктів адміністративної юрисдикції, обсяг повноважень, державних службовців, межі їх особистої відповідальності, механізми, що передбачають відновлення порушених прав і законних інтересів громадян.

    Протягом останнього десятиліття в адміністративному законодавстві Республіки Казахстан відбулися докорінні зміни і пов'язані вони, перш за все, з прийняттям величезної кількості нормативних правових актів, спрямованих на розширення сфери судового контролю за діяльністю виконавчої влади та її посадових осіб.

    Так, 2002 рік у Республіці Казахстан був ознаменований активним розвитком ідеї створення системи спеціалізованих адміністративних судів. У статті 3 Конституційного закону Республіки Казахстан «Про судову систему і статус суддів Республіки Казахстан» вказується на можливість створення спеціалізованих судів (військових, економічних, адміністративних та ін.). Указом Президента Республіки Казахстан від 9 лютого 2002 № 803 «Про освіту спеціалізованих міжрайонних

    економічних і адміністративних судів »4 утворені спеціалізовані міжрайонні економічні суди, уповноважені розглядати економічні суперечки відповідно до чинного законодавства, в місті Астані, Акмолинської, Актюбінської, Алматинської, Атирауської, Східно-Казахстанської, Жамбил-ської, Західно-Казахстанської, Ко-станайской, Кизилординській, Ман-гістауской, Павлодарської, СевероКазахстанской, Південно-Казахстанської областях; спеціалізовані міжрайонні адміністративні суди, покликані розглядати справи про адміністративні правопорушення і цивільні справи про оскарження рішень і дій державних органів і посадових осіб, в містах Астані та Алмати.

    На необхідність створення економічних судів вказувалося в розпорядженні Президента Республіки Казахстан від 22 листопада 1999 № 95 «Про заходи щодо реалізації рекомендацій та пропозицій другого засідання Ради іноземних інвесторів при Президентові Республіки Казахстан». У зв'язку з цим в порядку експерименту були утворені міжрайонні спеціалізовані економічні суди в містах Алмати і Караганді.

    На третьому з'їзді суддів Казахстану в червні 2001 р Президентом країни було поставлено завдання продовжити роботу щодо поетапного створення системи спеціалізованих судів, в першу чергу, економічних і адміністративних.

    Необхідність створення адміністративних судів зумовлена ​​тим, що Кодексом про адміністративні правопорушення 2001 р до компетенції судів віднесено 228 складів правопорушень замість 54 раніше розглянутих, що збільшило

    4 САПП Республіки Казахстан. 2002. № 6. У розділі ст. 38.

    кількість цієї категорії справ на 42,2%.

    Указом Президента від 9 вересня 2004 № 1437 в Казахстані створено мережу спеціалізованих міжрайонних адміністративних судів, однак до їх компетенції віднесено розгляд окремих складів адміністративних правопорушень, а справи, пов'язані з оскарженням адміністративно-правових актів та визнанням їх недійсними, а також справи про визнання незаконними дій державних органів та посадових осіб залишаються в провадженні загальних судів і розглядаються за правилами, передбаченими відповідними положеннями ЦПК Республіки Казахстан.

    Безумовно, створення спеціалізованих економічних і адміністративних судів сприяло поліпшенню якості здійснення правосуддя, зробило його більш доступним для громадян. Однак в орбіту цієї юрисдикції повинні бути залучені всі суперечки, що стосуються адміністративно-правових відносин, що складаються між громадянами, господарюючими суб'єктами і різними державними органами, наділеними владними повноваженнями. Будь-яка дія державного органу або посадової особи, що зачіпає права та інтереси громадян і юридичних осіб, в разі його оскарження має стати предметом судового розгляду (численні перевірки контролюючих органів, штрафи, арешти майна, банківських рахунків, обмеження в розпорядженні майном, призупинення діяльності, затримання, заперечування суперечок випливають із публічно-правових правовідносин).

    Не менш важливим є забезпечення режиму законності при реалізації державними органами управління і посадовими особами заходів адміністративного примусу.

    Законність у сфері адміністративної юрисдикції полягає в здійсненні спеціально створеної державними органами контрольно-наглядових функцій з виявлення невідповідності (або відповідності) дій юридичних та фізичних осіб правовим принципам, які передбачають можливість накладення адміністративних санкцій за неправомірну поведінку, неналежне виконання посадовими особами своїх обов'язків. Головна мета контрольно-наглядових органів - створення та підтримання режиму законності в сфері адміністративної юрисдикції. Тому важливим є і питання про способи забезпечення законності в сфері реалізації заходів адміністративного примусу. Зазвичай, коли говорять про більш загальних категоріях - способи забезпечення законності в сфері державного управління, виділяють два їх види: контроль і нагляд. У процесі контролю перевіряються законність, доцільність, ефективність управлінської діяльності та старанність працівників системи управління, а також нагляд, коли оцінюється тільки стан режиму законності управлінських дій і здійснення заходів адміністративного примусу. Нагляд як різновид контролю полягає тільки в перевірці законності здійснюваних дій. Отже, нагляд - це контроль у вузькому сенсі за законністю застосування заходів адміністративного примусу.

    У Посланні Президента Республіки Казахстан «Казахстан - 2030» звернуто увагу на необхідність реорганізації та вдосконалення державного апарату, підвищення відповідальності посадових осіб, рішучої і нещадну боротьбу з корупцією, налагодженої міжвідомчої координації та ін. Однією з ключі-

    вих завдань визначено створення ефективної, сучасної державної служби та структури державного управління, подальше поглиблення адміністративних реформ. Прозорість діяльності виконавчих органів повинна стати нормою. У досягненні цих цілей особлива роль відводиться судовим органам.

    В процесі подальшої судової реформи необхідно реалізувати основні пріоритети, визначені Президентом: спрощення судочинства, забезпечення його об'єктивності, стабільності і своєчасного виконання судових актів, посилення гарантій прав громадян в рамках судочинства і на стадії виконання судових рішень, підвищення ролі адвокатів, підвищення кваліфікацій суддів, забезпечення незалежності судового корпусу, максимальне забезпечення відкритості та прозорості судових процедур.

    У щоденній практичній діяльності посадових осіб та органів державного управління мають місце випадки прийняття суперечать законодавству адміністративних актів, порушення прав і свобод громадянина. Так, зі звіту Уповноваженого з прав людини слід, що тільки за перший квартал 2003 р надійшло 265 скарг громадян на дії (бездіяльність) державних органів (посадових осіб), з них: 42 - на дії (бездіяльність) правоохоронних органів, 13 - на дії (бездіяльність) акимів, інших посадових осіб органів виконавчої влади.

    Дані факти свідчить про необхідність перегляду підходів у визначенні суб'єктів, повноважних застосовувати заходи державного примусу. По суті, застосовуючи заходи адміністративного примусу, передбачені в Кодексі про адміністративні правопорушення, на сьогоднішній день 45 уповноважених

    органів (посадових осіб), самостійно вирішують питання винуватості чи невинуватості особи. Такий стан, на наш погляд, не узгоджується з Конституцією Республіки Казахстан, оскільки згідно зі ст. 75 Конституції правосуддя в Республіці здійснюється тільки судом. У зв'язку з цим, оскільки адміністративна юрисдикція полягає в розгляді та вирішенні адміністративної конфлікту, вердикт про винуватість чи невинуватість особи повинен виноситися тільки судом. З огляду на можливі матеріальні витрати і принцип економічності, прискореного провадження у адміністративних справах, з метою чіткого законодавчого регулювання та приведення у відповідність з міжнародними стандартами вважаємо можливим як суб'єктів адміністративної юрисдикції виділити ряд органів, які мають правоохоронними функціями і наділених правом накладення адміністративних стягнень, скоротивши їх загальне кількість. У цих умовах особливого значення набуває інститут адміністративної юстиції як механізм правового захисту законних інтересів громадян в усіх випадках неправомірного і безконтрольного використання владних повноважень адміністративними органами і посадовими особами.

    Не менш важливе завдання - підвищення ефективності діяльності органів прокуратури у здійсненні нагляду за законністю і відновленням порушених прав і свобод громадян та юридичних осіб. З розглянутих судами за 2004 р 248 237 справ прокурори брали участь в 94 950 таких справ. Реалізуючи повноваження на звернення до суду на захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, прокурорами за вказаний період пред'явлено до судів 1 943 позову і заяви. Таким чином, питання забезпечення конституційних-

    ного права громадянина на захист своїх прав і законних інтересів продовжує залишатися актуальним.

    Сфера адміністративного судочинства відрізняється нерівноправністю сторін, так як однієї зі сторін регульованих відносин надано певний обсяг юридично-владних повноважень. Дана ситуація зумовлена ​​сутністю державно-управлінської діяльності і предмета адміністративного права. На нашу думку, необхідно забезпечити рівні можливості сторін в захисті своїх інтересів.

    Оскільки адміністративному праву притаманні заходи, що обмежують свободи громадян (адміністративний арешт), дії суб'єктів повинні бути спрямовані на забезпечення повного, своєчасного, всебічного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з чинним законодавством. У зв'язку з цим представляється необхідним розширення меж участі в адміністративному судочинстві професійних захисників - адвокатів. З метою підвищення статусу адвокатів Міністерством юстиції республіки розробляється проект закону про внесення змін і доповнень до Закону РК «Про адвокатську діяльність» в частині розширення процесуальних повноважень адвоката на стадіях кримінального процесу. Однак принцип змагальності реалізується не в повному обсязі і в адміністративному процесі, в зв'язку з чим запропоновано розширити повноваження адвоката на всіх стадіях провадження у адміністративних справах (наприклад, надати йому право на самостійне формулювання питань при призначенні експертизи, право на проведення «паралельного розслідування», на безперешкодний прохід в адміністративні будівлі і ін.

    Однак при цьому надання ширших прав адвокатам має кореспондуватися з відповідною відповідальністю. Так, новелою законопроекту має стати обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності адвокатів за зобов'язаннями. У разі неналежного виконання або невиконання зобов'язань за договором про надання професійних послуг адвокат повинен нести відповідальність.

    Ще одним з механізмів захисту прав і свобод громадян є інститут уповноваженого з прав людини. Історико-порівняй-вальний аналіз даного інституту свідчить, що його створення є відповідною реакцією суспільства на недосконалість управлінської системи, недостатньо ефективне функціонування інших правозахисних механізмів. У той же час відзначається, що омбудсмен не применшує і не обмежує сферу діяльності інших органів, покликаних здійснювати захист прав і свобод особистості, а являє собою додатковий засіб такого захисту.

    Формування даного інституту пов'язане з особливостями національних, конституційних традицій, обумовлено ступенем досконалості інших форм і методів охорони індивіда, що діють в державі. Незважаючи на різноманітні моделі, можна говорити про єдиний визначенні інституту омбудсмена як індивідуальному, деполітизованому інституті громадянського суспільства, що володіє гнучкістю і здатністю пристосовуватися до різних соціально-політичних умов, не змінюючи своєї основної природою і змістом.

    Дослідження різноманітних форм інституту омбудсмена дає підставу говорити про його єдиної концепції. Перш за все, завдання омбудсмена - охорона прав громадян, що визначає його позицію

    як елемента системи правопорядку; ця посада існує в рамках парламентаризму (за рідкісним винятком); омбудсмен не є ні органом законодавчої влади або державного управління, ні судовим органом; відомство омбудсмена відноситься до вищих органів держави в країні; в більшості країн ом-будсмен обирається парламентом і незалежний; сфера його діяльності - відносини громадянина з владними структурами; процедури слабо формалізовані; діяльність має широкий суспільний резонанс.

    Аналіз законодавства Республіки Казахстан свідчить про необхідність подальшого розширення правового статусу Уповноваженого з прав людини в Республіці Казахстан. Зокрема, актуальним є питання про наділення його правом безпосередньої подачі скарги, правом законодавчої ініціативи. Це дозволить в повній мірі реалізувати правозахисний потенціал Уповноваженого з прав людини.

    Першочергове завдання в сфері адміністративного права та адміністративного процесу - визначення співвідношення понять «адміністративна юстиція», «адміністративне судочинство», «адміністративна юрисдикція».

    Під адміністративної юстицією необхідно розуміти розгляд і вирішення в судовому порядку спорів громадян і юридичних осіб з суб'єктами публічної влади (адміністративними органами) з питань їх владної де-ятельності5. Іншими словами, поняттям «адміністративна юстиція» охоплюється розгляд скарг громадян та юридичних осіб на дії (бездіяльність) державним-

    5 Див .: Бахрах Д. Н. Адміністративне судочинство, адміністративна юстиція і адміністративний процес // Держава і право. 2005. № 2. С. 19-25.

    них органів (посадових осіб) в судовому порядку.

    Основними ознаками адміністративної юстиції є:

    1) діяльність судових органів (спеціалізованих адміністративних судів);

    2) розгляд і вирішення спорів між громадянами, юридичними особами та суб'єктами адміністративної влади;

    3) предмет розгляду - перевірка обґрунтованості та законності дій (бездіяльності) державних органів (посадових осіб).

    При визначенні поняття «адміністративне судочинство» необхідно виходити з повноважень судів по здійсненню правосуддя в цілому по адміністративних справах, пов'язаних як з адміністративними правопорушеннями, так і адміністративними спорами.

    Адміністративну юрисдикцію необхідно пов'язувати з компетенцією органів (посадових осіб) по розгляду адміністративних конфліктів і застосування заходів державного примусу.

    Адміністративної юрисдикції притаманні такі риси:

    1) наявність адміністративного спору, правопорушення. Розгляд і вирішення юридичних справ, обумовлених позитивними обставинами, не охоплюються юрисдикційної діяльністю. Юрисдикція виникає лише тоді, коли необхідно вирішити спір про право, порушення встановлених правових норм. Щодо адміністративної юрисдикції такого роду спори виникають між сторонами суспільних відносин, які регулюються адміністративно-правовими нормами;

    2) належне процесуальне регулювання. Встановлення та доведення подій і фактів, їх юридична оцінка здійснюються в рамках особливої ​​процесуальної форми, яка є важ-

    ної і обов'язкової для юрисдикції. Адміністративна юрисдикція в значній мірі відрізняється від інших видів юрисдикції-ційної діяльності, що здійснюються в рамках кримінального та цивільного процесів. Вона є менш деталізованою процесуальною формою.

    Поряд з цим адміністративно-процесуальна форма, як і інші види юрисдикційної діяльності, передбачає змагальність процедури при розгляді справи. Це означає, що сторони в адміністративно-правовому спорі або винні у вчиненні адміністративного правопорушення не є пасивними спостерігачами вирішення справи юрисдик-ційних органом. Вони наділені досить широкими процесуальними правами, що дозволяє їм активно захищати свої інтереси, представляти докази, заявляти клопотання, оспорювати пред'явлені докази у вчиненні адміністративного правопорушення. При цьому адміні-стратівно-юрисдикційні органи, їх посадові особи зобов'язані сприяти реалізації цих процесуальних прав. У зв'язку з чим можна говорити про те, що основним призначенням адміністративної юрисдикції є забезпечення законності та справедливості;

    3) обов'язковість прийняття рішення у вигляді юридичного акту. Будучи способом вирішення правових конфліктів, юрисдикція передбачає необхідність прийняття остаточного рішення - акта застосування норм права до конкретного випадку. Юрисдикція-ційний акт по конкретній адміністративній справі означає, по суті, дозвіл правового спору. Якщо ж мова йде про правопорушення, то в такому акті можуть бути передбачені правові санкції. Їх застосування є лише одним з варіантів вирішення,

    яке приймається адміністра-тивно-юрисдикційних органах. Іншими варіантами рішення можуть бути, наприклад, рішення про припинення провадження у справі або про застосування заходів впливу до неповнолітнього.

    Як відомо, провадження в адміністративній справі вважається закінченим, коли прийняте по ньому рішення виконано в повному обсязі. З цієї точки зору законодавець передбачає відповідну гарантію реальності рішень, прийнятих адміністра-тивно-юрисдикційних органах. Зокрема, згідно зі ст. 697 Кодексу про адміністративні правопорушення Республіки Казахстан постанову про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними органами, органами місцевого самоврядування, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями, юридичними особами.

    Розгляд адміністративно-правових спорів здійснюється на основі відповідних нормативних правових актів, які закріплюють порядок розгляду скарг на неправомірні дії або бездіяльність органів і посадових осіб, якими порушуються права і законні інтереси громадян;

    4) наявність спеціально уповноважених органів, спеціалізованих адміністративних судів. Інші органи (посадові особи) повинні, на наш погляд, наділятися тільки повноваженнями з проведення попереднього розслідування, збору доказів і т. Д., Які за аналогією з кримінальним процесом в подальшому будуть передаватися в суд для вирішення справи по суті.

    Іншою серйозною проблемою є визначення обсягу і змісту адміністративного процесу. При цьому, на нашу думку, слід, виходячи з того, що адміні-

    ністратівно процес - це різновид юридичного процесу, розмежувати юрисдикційну і Неюрисдикційна виробництва адміністративного процесу.

    Не викликає сумнівів, що результативність процесуальної діяльності суб'єктів адміністративної юрисдикції в значній мірі залежить від нормативно-правової бази, що регулює адміністративно-юрисдикційну діяльність. Необхідно законодавчо закріпити адміністра-тивно-нормотворчу і правозастосовну діяльність (як юрисдикційного, так і неюріс-дикційна характеру).

    В даний час відносини, що виникають з адміністративно-правових відносин (у спорах громадян з органами публічної влади відповідно до чинного законодавства розглядаються за правилами гл. 3 ЦПК Республіки Казахстан. Тим часом цивільно-процесуальна форма захисту порушених суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів громадян і процесуальних засобів , забезпечують повне і всебічне судовий розгляд спору про цивільне право між суб'єктами цивільно-правових відносин. В адміністративному ж праві зазначені особливості не виявляються.

    В першу чергу необхідно відзначити, що адміністративно-правовий спір випливає з публічно-правових домагань суб'єктів права; він і не може розглядатися в рамках вимог, що пред'являються до цивільно-процесуальній формі.

    До виникнення спору між громадянином і публічною владою (посадовою особою) зазначені суб'єкти перебувають у свідомо нерівному положенні, так як один з них - пануючий суб'єкт, що володіє державно-владними повноваженнями, а інший -

    безвладний суб'єкт, який підпорядковується вимогам адміністративного правового регулювання. Крім того, розгляд спорів, що виникають із публічно-правових відносин, за правилами цивільного судочинства, на наш погляд, істотно порушує конституційні права і свободи громадян, оскільки розгляд грунтується на принципі презумпції провини, т. Е. Винен, якщо не доведеш протилежне. Адміністративне ж судочинство здійснюється за принципом презумпції невинності. Так, п. 3 ст. 77 Конституції Республіки Казахстан проголошується принцип презумпції невинуватості: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде визнана набрав законної сили вироком суду. При цьому підкреслюється, що принципи правосуддя, встановлені Конституцією, є загальними для всіх судів і суддів республіки. Крім того, п. 2 ст. 76 Конституції встановлює, що судова влада поширюється на всі справи і спори, що виникають на основі Конституції, законів, інших нормативних правових актів, міжнародних договорів Республіки. Тому необхідно розглядати адміністративно-правовий спір в рамках адміністративного процесу.

    У 2005 р Верховним Судом Республіки Казахстан зроблені перші спроби на законодавчому рівні дозволити зазначені питання. Так, Верховний Суд розробив Концепцію адміністративного судочинства з метою реалізації завдань, поставлених Главою держави на 4-му з'їзді суддів Республіки Казахстан у відповідному національному органі, і формування Плану законопроектних робіт Уряду Республіки Казахстан на 2006 рік. Основною метою Концепції є приведення у відповідність чинного законодавства республіки з

    обраними пріоритетними напрямами розвитку адміністративної юстиції шляхом внесення змін і доповнень до законодавчих актів Казахстану, що передбачають розширення підсудності адміністративних судів. Передбачається передача адміністративним судам з ведення судів загальної юрисдикції та спеціалізованих міжрайонних економічних судів правомочності щодо розгляду спорів, що випливають із публічно-правових відносин, де оспорюваними рішеннями, діями (бездіяльністю) органів державної влади і управління:

    - порушені права, свободи і законні інтереси фізичних і юридичних осіб;

    - створено перешкоди до їх здійснення;

    - на фізичних і юридичних осіб незаконно накладена будь-яка обов'язок.

    При цьому Верховний Суд вказав, що реалізація поставлених Концепцією завдань дозволить підвищити ефективність і якість здійснення адміністративного правосуддя, зробить його ще більш доступним.

    Не заперечуючи доцільність і своєчасність реалізації пропонованих Концепцією напрямків в сфері адміністративного судочинства, слід зауважити, що дозволити зазначені питання в рамках Кодексу про адміністративні правопорушення, як пропонує Верховний Суд, неможливо, оскільки мова в ньому йде лише про правопорушення в сфері суспільних відносин з елементом « влади і підпорядкування ». Разом з тим Верховний Суд Казахстану в зазначеній Концепції позначив необхідність передачі адміністративним судам права на розгляд суперечок з вищезазначених питань. Однак поняття «правопорушення» і «суперечка» не тотожні і мають різнорідну юридичну природу.

    З метою подальшої реалізації обраного Казахстаном курсу з реформування судової системи і державного управління більш ефективним і доцільним видається вдосконалення адміністративного законодавства в частині його процесуальної сторони, т. Е. Прийняття адміністративно-процесуального кодексу Республіки Казахстан. На нашу думку, він повинен складатися з трьох частин: перша частина повинна містити процесуальні норми, що регулюють нормотвор-чний діяльність; друга - норми, що регулюють позитивну правозастосовчу (правонаделітельную) діяльність; третя - норми, що регулюють юрисдикційну діяльність.

    Пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства щодо адміністра-тивно-юрисдикційної діяльності зводяться до наступного:

    1) закріплення в якості підстав адміністративно-юрисдик-ційної діяльності адміністративного конфлікту (суперечка, правопорушення);

    2) розгляд адміністративного спору в рамках адміністративного процесу;

    3) розмежування матеріальних і процесуальних норм, прийняття процесуального кодексу;

    4) закріплення стадії досудового розслідування;

    5) спрощення процедури оскарження в порядку нагляду з наданням можливості прямого оскарження, оскільки існуючий порядок в значній мірі порушує конституційне право громадян на захист;

    6) розмежування підвідомчості адміністративних справ, скорочення адміністративно-юрис-

    дикційна органів (за принципом розмежування повноважень органами, які виконують невластиві функції) з метою наближення до міжнародних стандартів;

    7) підвищення статусу адвокатів (право участі в процесі поряд з близькими родичами адвокатів з метою надання професійної, кваліфікованої допомоги, право збирати самостійно і долучати докази, призначати експертизу, самостійно формулювати питання, право безперешкодного проходу в адміністративні будівлі з метою здійснення захисту, право самостійно допитувати осіб, які беруть участь у справі, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності адвоката за зобов'язаннями, збільшення чисельності адвокатів в сільських місцевостях);

    8) розширення процесуальних можливостей Уповноваженого з прав людини.

    Ухвалення адміністративно-процесуального кодексу та адміністративного кодексу на заміну чинної КРКоАП дозволить упорядкувати адміністративне законодавство Республіки Казахстан і правозастосування адміністративного права, виключити змішання матеріальних і процесуальних норм.

    Вищевикладене свідчить про необхідність якнайшвидшого законодавчого регулювання адміністративного процесу, в тому числі процесуальної діяльності суб'єктів адміністративної юрисдикції Республіки Казахстан. Звісно ж, що дані заходи будуть сприяти забезпеченню законності в сфері державного управління та захисту охоронюваних законом прав та свобод громадян.


    Завантажити оригінал статті:

    Завантажити