На основі аналізу науково-педагогічної, методичної літератури та практики діяльності організацій вищого і післядипломної педагогічної освіти в статті представлені теоретичні основи системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних і керівних кадрів в області інформаційних і комунікаційних технологій, що включає в себе як інституціональне утворення (формальний компонент), так і відкриті освітні ресурси сучасного суспільства (неформальний компонент), розглянуті проблеми науково-педагогічного обгрунтування і організаційно-методичного забезпечення процесу стандартизації процесу підвищення компетентності педагогів та керівників в сфері інформаційних і комунікаційних технологій. Стандартизація процесу формування компетентності в галузі використання ІКТ у педагогів і керівників освітніх установ загальної середньої та середньої професійної освіти повинна носити системний характер і торкнутися все його компоненти: цільовий (цілі і завдання формування компетентності педагогів та керівників в сфері ІКТ на сучасному етапі з урахуванням стартового рівня ІКТ-компетентності кожного окремого учня). Змістовний (структурні компоненти компетентності педагогів та керівників в сфері ІКТ та інформаційної культури в цілому); діяльнісний (вибір форм, методів і засобів формування компетентності педагогів та керівників в сфері ІКТ); результативний (рівні і критерії оцінки компетентності педагогів та керівників в сфері ІКТ).

Анотація наукової статті по наукам про освіту, автор наукової роботи - Полякова Вікторія Олексіївна


Problems of the teachers 'professional development in use of ICT in professional activities

On the basis of the analysis of scientific-pedagogical and methodological literature and practices of institutions of higher and postgraduate pedagogical education, the article presents the theoretical foundation of training, retraining and advanced training of teaching and managerial staff in use of information and communication technologies. This education includes both institutional education (formal component) and open educational resources in modern society (the informal component). The article describes the problems of scientific and pedagogical substantiation and organizational and methodological support of standardizing the process of improving competence of teaching and managerial staff in use of information and communication technologies. The standardization of the process of improving ICT competence of teaching and managerial staff of educational institutions of general secondary and secondary vocational education should be systematic and affect all of its components: the target component (goals and objectives of developing the ICT competence of teaching and managerial staff taking into account the starting level of ICT competence of each trainee); the substantial component (structural components of teaching and managerial staff's competence in the area of ​​ICT and information culture in general); the activity component (the choice of forms, methods and means of developing the ICT competence of teaching and managerial staff); the resultative component (levels and criteria for evaluating ICT competence of teaching and managerial staff).


Область наук:
  • Науки про освіту
  • Рік видавництва діє до: 2015
    Журнал: Наукове забезпечення системи підвищення кваліфікації кадрів

    Наукова стаття на тему 'Проблеми підготовки педагогів в області застосування ІКТ у професійній діяльності '

    Текст наукової роботи на тему «Проблеми підготовки педагогів в області застосування ІКТ у професійній діяльності»

    ?УДК 378.091.398 + 004

    Проблеми підготовки педагогів в області застосування ІКТ у професійній діяльності

    В. А. Полякова

    Problems of the teachers 'professional development in use of ICT in professional activities

    V. A. Polyakova

    Анотація. На основі аналізу науково-педагогічної, методичної літератури та практики діяльності організацій вищого і післядипломної педагогічної освіти в статті представлені теоретичні основи системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних і керівних кадрів в області інформаційних і комунікаційних технологій, що включає в себе як інституціональне утворення (формальний компонент ), так і відкриті освітні ресурси сучасного суспільства (неформальний компонент), розглянуті проблеми науково-педагогічного обгрунтування і організаційно-методичного забезпечення процесу стандартизації процесу підвищення компетентності педагогів та керівників в сфері інформаційних і комунікаційних технологій. Стандартизація процесу формування компетентності в галузі використання ІКТ у педагогів і керівників освітніх установ загальної середньої та середньої професійної освіти повинна носити системний характер і торкнутися все його компоненти: цільовий (цілі і завдання формування компетентності педагогів та керівників в сфері ІКТ на сучасному етапі з урахуванням стартового рівня ІКТ-компетент-ності кожного окремого учня). Змістовний (структурні компоненти компетентності педагогів та керівників в сфері ІКТ та інформаційної культури в цілому); діяльнісний (вибір форм, методів і засобів формування компетентності педагогів та керівників в сфері ІКТ); результативний (рівні і критерії оцінки компетентності педагогів та керівників в сфері ІКТ).

    Abstract. On the basis of the analysis of scientific-pedagogical and methodological literature and practices of institutions of higher and postgraduate pedagogical education, the article presents the theoretical foundation of training, retraining and advanced training of teaching and managerial staff in use of information and communication technologies. This education includes both institutional education (formal component) and open educational resources in modern society (the informal component). The article describes the problems of scientific and pedagogical substantiation and organizational and methodological support of standardizing the process of improving competence of teaching and managerial staff in use of information and communication technologies.

    The standardization of the process of improving ICT competence of teaching and managerial staff of educational institutions of general secondary and secondary vocational education should be systematic and affect all of its components: the target component (goals and objectives of developing the ICT competence of teaching and managerial staff taking into account the starting level of ICT competence of each trainee); the substantial component (structural components of teaching and managerial staff's competence in the area of ​​ICT and information culture in general); the activity component (the choice of forms, methods and means of developing the ICT competence of teaching and managerial staff); the resulta-tive component (levels and criteria for evaluating ICT competence of teaching and managerial staff).

    Ключові слова: інформаційні та комунікаційні технології, підвищення кваліфікації педагогів в області застосування ІКТ, формальне, неформальне, інформального освіту, інформаційна культура педагога.

    Keywords: information and communication technologies, teachers 'professional development in use of ICT, the formal and informal education, information culture of the teacher.

    Суспільство глобальної мережевої комунікації пред'являє високі вимоги до рівня інформаційної культури педагога взагалі і ІКТ-компетентності, зокрема, що, в свою чергу, актуалізує проблеми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в області застосування інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ). Так, наприклад, Концепція Федеральної цільової програми розвитку освіти (ФЦПРО) на 2016-2020 роки (затверджена розпорядженням Уряду Російської Федерації від 29 грудня 2014 р № 2765-р) передбачає організацію на базі вузів «підготовки фахівців в області інформаційно-телекомунікаційних технологій, підвищення кваліфікації викладачів освітніх організацій професійної освіти в галузі використання інформаційно-телекомунікаційних технологій »[1, с. 15].

    Введені з 2011-2012 навчального року федеральні державні освітні стандарти вищої професійної освіти (ФГОС ВПО) поставили перед вузами, реалізують освітні програми напряму «Освіта та педагогіка», завдання розробки розділів програм, що забезпечують формування ІКТ-компетентності як частини професійної компетентності майбутніх педагогів-бакалаврів . Проведений М. П. Сподарець аналіз компетенцій, представлених в ФГОС, показав їх недостатність «для забезпечення сучасних (і постійно наростаючих) вимог до ІКТ-компетентності педагога» [2]. Вчений пропонує «при розробці своєї основної освітньої програми ... вводити додаткові вимоги до знань, умінь, навичок і компетенцій». Однак такі модулі або програми носять варіативний, додатковий характер і не можуть реально забезпечити єдність освітнього простору системи вищої освіти.

    Проблема приведення вимог ФГОС ВПО в відповідність до Концепції та утримуючи-

    ням професійного стандарту педагога [3] позначена в дослідженні Д. А. Махо-тину [4]. Вчений зазначає, що освітні стандарти за напрямами підготовки педагога-бакалавра пред'являють до випускника вузу вимоги, відповідні порогової кваліфікації для посади вчителя (вихователя). У той же час для стимулювання професійного розвитку педагога в діяльності важливо визначити кваліфікаційні вимоги вищого рівня. Проведений Д. А. Махотін аналіз підготовки майбутніх педагогів підтверджує також необхідність використання в якості основи для розробки системи оцінки компетенцій та кваліфікацій майбутніх педагогів-бакалаврів професійні стандарти [4, с. 100].

    Актуальною проблемою є забезпечення наступності основних і додаткових освітніх програм професійної освіти. В системі додаткової професійної освіти законодавством не передбачено державне регулювання у формі федеральних державних стандартів. Стаття 12 Закону «Про освіту в РФ» встановлює право організацій, що здійснюють освітню діяльність, самостійно розробляти відповідні додаткові професійні програми. Відсутність ФГОС для системи додаткової професійної освіти педагогів, з одного боку, дає певну ступінь свободи, дає змогу змінювати зміст і форми реалізації цільових установок підвищення кваліфікації та перепідготовки, враховувати регіональну специфіку. З іншого боку, виникає проблема забезпечення єдності освітнього простору Російської Федерації внаслідок відсутності єдиних для всієї країни підходів у підвищенні кваліфікації педагогів в сфері ІКТ.

    Проблемою для системи підвищення кваліфікації є неоднорідність складу учнів: серед них є педагоги і керівники з різним рівнем підготовленості в сфері ІКТ, молоді вчителі, випускники вузів, і педагоги, які отримали професійну освіту ще в індустріальну епоху. Отже, підготовка педагогів в сфері ІКТ повинна носити диференційований ха-

    рактер, повинні бути створені умови для реалізації педагогом індивідуальної освітньої траєкторії.

    На думку авторів Концепції ФЦПРО, для реалізації мети підвищення компетентності в сфері ІКТ необхідно «створення і підтримка мережевих спільнот фахівців сфери професійної освіти» [1, с. 16]. В якості одного з інструментів відкритого безперервної освіти виступає «створення відкритих освітніх ресурсів в інформаційно-телекомунікаційній мережі Інтернет для навчання за програмами додаткової професійної освіти і неформальної освіти дорослих (освіти впродовж життя)» [1, с. 35]. Іншими словами, підвищення рівня компетентності педагогічних і керівних кадрів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій -безперервний процес, який повинен здійснюватися в інтегрованої інформаційно-освітньому середовищі формальної та неформальної освіти.

    Таким чином, недостатність підготовки майбутніх педагогів в сфері ІКТ в педагогічних вузах, внутрішні проблеми системи додаткової професійної освіти педагогів і керівників, різний рівень ІКТ-компетентності педагогів та керівників, відкритий і безперервний характер освіти в суспільстві глобальної мережевої комунікації визначають доцільність формування оновленої методичної системи безперервної підготовки педагогічних і управлінських кадрів у сфері ІКТ [5].

    Однак, як показує аналіз науково-педагогічної, методичної літератури та практика діяльності організацій вищого і післядипломної педагогічної освіти, в країні не існує єдиного системного підходу до вирішення зазначеної проблеми.

    Завдання даної статті - розглянути теоретичні основи системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних і керівних кадрів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій, що включає в себе як інституціональне утворення (формальний компонент), так і відкриті освітні ресурси сучасного суспільства (неформальний компонент), зокрема - проблеми науково-педагоги-

    чеського обгрунтування і організаційно-методичного забезпечення процесу стандартизації процесу підвищення компетентності педагогів та керівників в сфері інформаційних і комунікаційних технологій.

    Проблеми стандартизації в області застосування інформаційних і комунікаційних технологій в освіті, як уже було сказано вище, обумовлені кількома причинами:

    - невідповідністю вимог федеральних державних освітніх стандартів підготовки педагогів новому професійному стандарту педагога;

    - відсутністю федеральних державних освітніх стандартів в системі додаткової професійної освіти педагогів;

    - слабкою преемственной зв'язком програм професійного і післядипломної педагогічної освіти.

    Проблеми вдосконалення освітніх стандартів в аспекті їх відповідності сучасним вимогам до кваліфікації фахівців розглядали А. В. Антонова, О. А. Аштаева, Е. В. Балакірєва, В. Г. Билков, А. А. Васильченко, А. А. Воронін, Г. І. Гумі-рова, Л. В. Гурьян, К. Ф. Гусєва, О. Н. Зайцева, О. А. Козлов, Ю. В. Коновалова, А. Н. Кононов, О. Н. Масюкова, В. А. Мелехин, С. І. Некрасов, М. Г. Путря, І. В. Роберт, С. А. Солодков, С. В. Титова, Т. В. Штельмах та ін.

    К. Ф. Гусєва, М. Г. Путря, А. Н. Кононов, Г. І. Гумерова під професійним стандартом розуміють нову форму визначення кваліфікації працівника в порівнянні з єдиним тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників і єдиним кваліфікаційним довідником посад керівників , фахівців і службовців.

    Дослідники пропонують при розробці професійного стандарту використовувати метод функціонального аналізу, виявляючи функції, які повинні виконуватися в конкретній галузі професійної діяльності.

    Іншими словами, в основу стандарту повинен бути покладений аналіз трудової діяльності, а не посадових обов'язків, оскільки кожна одиниця професійного стандарту вимагає для виконання наявності цілісного набору компетенцій, знань і умінь [6].

    Професійний стандарт стає основою для формування програм професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, проведення атестації та сертифікації персоналу, планування його професійного зростання, якщо він містить опис професії за різними кваліфікаційними рівнями.

    О. А. Аштаева вважає за необхідне для освітніх організацій при реалізації освітніх програм орієнтуватися на вимоги як освітнього, так і професійного стандартів. Дана діяльність може включати:

    - «Забезпечення відповідності компетенцій, що формуються в освітніх програмах, вимогам ФГОС СПО і професійного стандарту галузі (сфери діяльності);

    - узгодження відповідності компетенцій, що формуються в освітніх установах, компетенцій, сформульованим у діючих, впроваджуваних або проектованих системах оцінки кваліфікацій в галузі (сфері діяльності);

    - узгодження з роботодавцями показників компетентності випускника освітнього закладу »[7, с. 30].

    І. В. Роберт виділяє три підходи до вдосконалення освітніх стандартів в аспекті їх відповідності сучасним вимогам до кваліфікації фахівців: реалізація методології інтеграційного підходу і впровадження нових механізмів і форм підготовки кадрів [8, с. 5]; реалізація принципів гуманізації, фундаментальності, міждисциплінарна-нарності, інтегративності, креативності; реалізація основних напрямів інформатизації професійної освіти при складанні освітніх стандартів [8]. Ми згодні з думкою І. В. Роберт про те, що кваліфікація сучасного фахівця в умовах інформаційного суспільства глобальної масової комунікації повинна бути адекватна сучасним підходам в області застосування засобів ІКТ у професійній діяльності.

    В. А. Мелехин сформулював провідні ідеї, підходи і механізми розробки професійних стандартів педагогічних працівників, взаємозв'язок професійних і освітніх стандартів, проблеми диаг-

    ностікі професійно-педагогічної діяльності педагогів. На думку В. А. Меле-хіна, професійні стандарти відрізняються від освітніх стандартів областю регулювання, суб'єктами регулювання і внутрішнім пристроєм: в професійних стандартах зафіксовані функції, роботи, продукти, технології, визначається, якими знаннями, вміннями і компетенціями професіонал повинен володіти, також в професійних стандартах визначено, скільки рівнів кваліфікацій існує [9].

    Слід погодитися з думкою С. В. Титової про те, що неузгодженість державних і недержавних програм, дублювання структур, які вирішують однакові завдання, ігнорування розробленої на основі міжнародних стандартів у сфері ІКТ і нових освітніх стандартів вищої школи структури ІКТ-компетенцій педагогів, роз'єднаність регіональних структур підвищення кваліфікації в сфері інформатизації освіти призводять «до гальмування процесу формування єдиного інформаційного освітнього простору країни» [10, с. 122].

    На нашу думку, стандартизація процесу формування компетентності в галузі використання ІКТ у педагогів і керівників освітніх установ загальної середньої та середньої професійної освіти повинна носити системний характер і торкнутися все його компоненти: цільовий (цілі і завдання формування компетентності педагогів та керівників в сфері ІКТ на сучасному етапі з урахуванням стартового рівня ІКТ-компетентності кожного окремого учня); змістовний (структурні компоненти компетентності педагогів та керівників в сфері ІКТ та інформаційної культури в цілому); діяльнісний (вибір форм, методів і засобів формування компетентності педагогів та керівників в сфері ІКТ); результативний (рівні і критерії оцінки компетентності педагогів та керівників в сфері ІКТ).

    Розглянемо цільової компонент системи. Як вважає І. Е. Кузьміна, професійного педагогічного свідомості притаманні певні професійні стереотипи сприйняття і діяльності і, як встановили екс-

    періментальние дослідження, воно «здатне змінюватися у дорослої людини тільки при наявності потужної мотивації до самозміни і розвитку» [11, с. 279]. Такою мотивацією для педагога стає зміна умов професійної діяльності в суспільстві глобальної мережевої комунікації: зміст поняття «професійна педагогічна свідомість» зазнає значних змін під впливом інформаційного світогляду педагога, яке є складовою частиною його інформаційної культури і залежить від рівня компетентності в галузі використання ІКТ.

    Питання про роль ІКТ-компетентності в освіті піднімається в численних роботах дослідників, таких як: Ю. С. Брановскій, Я. А. Ваграменко, А. П. Єршов, О. А. Козлов, М. П. Сподарець, А. В . Могильов, В. М. Монахов, Е. С. Полат, І. В. Роберт, Е. К. Хеннер і ряду інших вчених.

    На основі аналізу різних підходів до трактування поняття «ІКТ компетентність» М. Н. Євстигнєєв приходить до висновку, що ІКТ-компі-тенціі викладача - це знання і вміння вирішувати професійні завдання з використанням засобів і методів інформаційних і комунікаційних технологій, зокрема: а ) здійснювати відбір, оцінку, обробку інформації для навчальних цілей; б) створювати навчальні інтернет-ресурси; в) організовувати навчальний взаємодія між учасниками освітнього процесу за допомогою ІКТ; г) здійснювати освітню (включаючи навчальну) діяльність з використанням засобів ІКТ в аспектах, що відображають особливості конкретного навчального предмета [12, с. 71].

    На думку вченого, ІКТ компетенція фахівця виникає в зоні перетину комп'ютерної грамотності, інформаційної компетенції і методичної компетенції викладача, яка є «невід'ємною ланкою, що дозволяє використовувати дидактичний потенціал ІКТ в навчанні».

    У зв'язку з цим під ІКТ компетенцією педагога дослідник пропонує розуміти «конструкт, що складається з теоретичних знань про сучасні інформаційні і комунікаційних технологіях і практичних умінь створення і використання навчальних інтернет-ресурсів, соціальних сервісів Веб 2.0 і дру-

    гих ІКТ »[12, с. 72] в процесі навчання, а здатність використовувати навчальні інтернет-ресурси, соціальні сервіси Веб 2.0 та інші ІКТ з метою навчання - компетентністю в галузі використання інформаційних та комунікаційних технологій.

    Таким чином, під компетентністю в галузі використання ІКТ розуміється здатність педагога або керівника використовувати кошти інформатизації, інформаційні та комунікаційні технології для вирішення професійних завдань. Слідом за І. В. Роберт, Т. А. Лавиною і ін. Ми включаємо в зміст поняття ІКТ-компетентність педагога наступні компоненти, пов'язані між собою як в змістовному, так і в діяльно-стном аспектах:

    - викладання навчального предмета з використанням засобів ІКТ;

    - здійснення інформаційної діяльності та інформаційної взаємодії між учасниками навчально-виховного процесу;

    - експертна оцінка психолого-педагогічної, змістовно-методичної значимості електронних освітніх ресурсів;

    - запобігання можливим негативним наслідкам використання засобів ІКТ в освітньому процесі;

    - автоматизація інформаційно-методичного забезпечення навчально-виховного процесу та організаційного управління навчальним закладом на базі засобів ІКТ [13].

    Компетентність в області застосування засобів ІКТ, будучи компонентом такого складного інтегративного явища, як інформаційна культура, в суспільстві глобальної мережевої комунікації постійно зазнає змін. Інформаційна культура виступає як інструмент освоєння і адаптації людини до умов зовнішнього середовища і як спосіб гармонізації його внутрішнього світу в ході освоєння великих масивів соціально-значимої інформації. Отже, основні напрямки підготовки педагогічних і управлінських кадрів в області застосування засобів ІКТ в системі професійної перепідготовки можна виділити на основі аналізу структури та змісту поняття «інформаційна культура педагога».

    На підставі аналізу різних підходів до визначення інформаційної культури

    (А. П. Єршов, М. П. Сподарець, В. М. Монахов, Е. П. Смирнов, І. М. Яглом і ін .; К. М. Вой-ханська, Е. А. Смирнова, Е. Л. Шапіро та ін .; Н. І. Гендина, Е. В. Данильчук, С. Д. Каракозов, А. Ю. Квітко і ін.) і з урахуванням реалій сучасного інформаційного суспільства глобальної мережевої комунікації нами були визначені основні структурні компоненти поняття інформаційна культура педагога:

    - світоглядний компонент, під яким розуміється система поглядів людини на інформаційне суспільство і місце людини в ньому, розуміння природи процесів, що відбуваються; гуманістично орієнтована інформаційна ціннісно-смислова сфера особистості (цінності, ідеали, переконання, мотиви, потреби, цілі, принципи інформаційної діяльності педагога);

    - когнітивний компонент - комплекс знань і уявлень, які забезпечують цілеспрямовану самостійну діяльність педагога по оптимальному задоволенню індивідуальних і професійних інформаційних потреб за допомогою традиційних інструментів та ІКТ, а також в організації освітнього процесу;

    - діяльнісний компонент - комплекс умінь, навичок і компетенцій: вміння адекватно формулювати свою потребу в інформації; ефективно здійснювати пошук потрібної інформації, адекватно відбирати і оцінювати інформацію; переробляти інформацію і створювати якісно нову, а також творчість в інформаційній діяльності;

    - рефлексивний компонент, під яким розуміється відстеження людиною діяльності з присвоєння інформаційної культури та усвідомлення тих внутрішніх змін, які в ньому відбуваються, усвідомлення відповідності рівня ІК рівню, необхідному для ефективної реалізації педагогічної діяльності;

    - екологічний компонент, який включає комплекс знань педагога про негативні наслідки впливу комп'ютера та ІКТ на фізичне, психічне здоров'я, моральну сферу людини, знання основних видів інформаційних загроз і вміння створювати комфортні і здоров'язберігаючих умови для навчання і виховання;

    - комунікативний компонент, під яким розуміється система знань педагога про особливості мережевого спілкування в умовах глобалізації та масової комунікації, а також вміння організувати в інформаційно-освітньому середовищі інтернет-діалог, орієнтований на реалізацію цілей навчання, розвитку індивіда;

    - адаптивний компонент як готовність і здатність педагога до вирішення виникаючих в інформаційному суспільстві професійних ускладнень, в тому числі за допомогою ІКТ. Подоланню інформаційного стресу вчителя сприяє розвиток умінь мобільно реагувати на зміни в інформаційних ресурсах, раціонально організовувати свою діяльність, працювати на випередження.

    Уточнення і стандартизація змісту компетентності управлінських і педагогічних кадрів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій дають можливість розробки змістовної підструктури системи - програмно-методичної бази їх підготовки. На основі розробленого навчально-методичного ресурсу необхідне створення банку дидактичних матеріалів для підготовки управлінських і педагогічних кадрів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій при використанні як традиційних, так і нових технологій пред'явлення навчального матеріалу. Так, в інформаційно-освітнє середовище системи підготовки повинні увійти інформаційні сервіси для побудови процесів і підключення кінцевих користувачів; сукупність інструментів доступу до різних інформаційних джерел, баз даних і баз знань; хмарні технології (обчислення) - інфраструктура на основі використання мережі Інтернет; електронні освітні ресурси і ін.

    З метою забезпечення єдності інформаційно-освітнього простору системи підготовки та перепідготовки в сфері ІКТ на рівні держави важливо його побудова на принципах відкритості та доступності, а також організація обміну досвідом підготовки кадрів і навчально-методичними, дидактичними ресурсами. М. Ф. Соловйова виділяє наступні моделі безперервної освіти педагогів: традиційне для нашої країни формальне

    освіту (через інститути розвитку освіти або інститути підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів); постійно розвивається неформальне (загальна і професійна через центри курсової підготовки); додаткову освіту і інфор-мальное освіту (самоосвіту).

    Безпосередньо для вчителів масових шкіл звичними залишилися курси, так як вони знайомлять з новими цілями, цінностями, ідеями змісту, «залишаючи вчителя в комфортній для нього зоні звичного стилю навчання» [14, с. 157] - формальне (інституційне) освіту.

    Слід зауважити, що в формальному секторі системи все чіткіше проявляється прагнення до індивідуалізації освіти за рахунок введення персоніфікованої моделі підвищення кваліфікації, накопичувальної системи і т. П. Однак в суспільстві знань в контексті безперервного відкритої освіти все більшої значущості набуває неформальна освіта людей, яке відбувається поза спеціального освітнього простору під час індивідуальних занять з репетитором або тренером, а також є різні курси, тренінги, короткі програми, які пропонуються на будь-якому етапі освіти або трудової діяльності, і хоча зазвичай не супроводжується видачею документа, але найчастіше носить цілеспрямований і систематичний характер . Організація неформальної освіти навчання відповідає п'яти основним вимогам - це навчання в спеціально призначених для освіти установах спеціально підготовленим персоналом, що веде до отримання загальновизнаного документа про освіту, систематизоване, що характеризується цілеспрямованою діяльністю учнів. У тезаурусе основних понять і термінів, підготовленому Інститутом освіти дорослих, підкреслюється, що «основна ознака неформальної освіти - відсутність єдиних, в тій чи іншій мірі стандартизованих вимог до результатів навчальної діяльності» [15]. Тому неформальна освіта є різні за змістом програми і курси, орієнтовані на конкретні потреби і інтереси учнів, але не передбачають видачу сертифі-

    фікатов або зміна соціального статусу учня.

    Поряд з формальним і неформальним освітою в контексті безперервної освіти виділяється третій вид - інформального освіту, під яким розуміється процес освоєння нових знань і умінь, що протікає поза рамками системи освіти як специфічного соціального інституту, т. Е. В ході повсякденної життєдіяльності людини через спілкування, читання , відвідування закладів культури, вчення на своєму досвіді і досвіді інших (префікс «ін» вжито тут в значенні «без»). Інформального освіту може бути представлено різними формами: об'єднання педагогів в спільноти за інтересами, хобі, групи в соціальних мережах; обмін знаннями та рейтингування інформації (система «лайків» і перепис); інтернет-виставки, аукціони, флешмоби, акції, ярмарки в сфері інформатизації освіти; дайджест значущих новин в сфері інформаційних і комунікаційних технологій та ін.

    Слід зауважити, що даний вид освіти досить важко піддається прямому впливу з боку формальних структур: тут велике значення мають професіоналізм, особистісні якості, авторитет працівників системи підвищення кваліфікації, які намагаються використовувати ресурси інфор-мального освіти для формування у педагогів позитивного ставлення до застосування інформаційних і комунікаційних технологій в освіті, сприяти розвитку їх інформаційної культури.

    Багато дослідників відзначають тенденцію до зближення формальної та неформальної освіти. На думку О. Н. Шилової, нові моделі професійного розвитку вчителів все більше спираються на механізми, що проходять свою перевірку в сфері неформальної освіти. Нові технології навчання як результат творчого підходу її творців, проходячи апробацію і «відточуючи» в системі неформальної освіти, поступово знаходять все більш широке застосування і в кінці кінців приймаються і системою формальної освіти. Надалі нова технологія може бути включена в систему підготовки і стати атрибутом формального освіти [16]. З іншого боку, в даний час все частіше

    неформальна освіта стало закінчуватися видачею різного виду сертифікатів у зв'язку з входженням в практику освітнього простору накопичувального портфоліо педагогів.

    Неформальний освітній процес, на відміну від традиційного (формального), має ряд переваг: більш цілеспрямовано і безпосередньо сприяє особистісному зростанню учнів, підтримуючи їх постійну інтелектуальну активність за рахунок узгодженості зовнішніх і внутрішніх умов діяльності: зусилля навчального спрямовані, перш за все, на виявлення, реалізацію і розвиток запитів учнів.

    Тоді як в системі формальної освіти на всіх рівнях, включаючи підвищення кваліфікації, головним завданням діяльності педагогів залишається реалізація освітньої програми. У той же час децентралізація організаційних механізмів і відсутність науково-методичного керівництва неформальною освітою може обернутися негативними наслідками, такими як невизначеність вимог і очікувань учасників освітнього процесу; недостатня компетентність організаторів і викладачів; відсутність їх персональної відповідальності за якість навчання; нерозробленість критеріїв оцінки результативності діяльності в цілому та ін.

    Інтеграція переваг різного виду освітньої діяльності дозволить, з одного боку, забезпечувати реалізацію типових навчальних програм, а з іншого, - максимально враховувати освітні запити і потреби учнів. Розвиток неформального і інформального компонента системи підготовки педагогічних і керівних кадрів у сфері ІКТ створює умови для вдосконалення форм роботи, націлених на організацію обміну досвідом в сфері підготовки управлінських і педагогічних кадрів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій.

    Оцінка рівня компетентності педагогів у галузі використання ІКТ, в першу чергу, спирається на вимоги Концепції і змісту професійного стандарту педагога, який визначає професійну ІКТ-компетентність вчителя як «вміння ефек-

    тивно і оперативно вирішувати інформаційні завдання професійної області, використовуючи сучасні загальнодоступні в професійній області інформаційні ресурси (інструменти і джерела) »[17]. У Додатку 1 до Стандарту представлений розширений, орієнтований на перспективу перелік ІКТ-компетенцій педагога, які можуть розглядатися в якості критеріїв оцінки його діяльності при створенні необхідних і достатніх умов. Автори-упорядники Стандарту посилаються на стандарти ІКТ-компетентності для вчителів ЮНЕСКО (розділ «Норми ЮНЕСКО по компетентності вчителів у використанні ІКТ», які визначають структуру ІКТ-компетентності та основні підходи в її формуванні [3]. Концепція професійного стандарту педагога визначає наступну структуру професійної педагогічної ІКТ-компетентності (заснована на Рекомендаціях ЮНЕСКО «Структура ІКТ-компетентності вчителів»):

    1) общепользовательская ІКТ-компетентність;

    2) общепедагогическая ІКТ-компетентність;

    3) предметно-педагогічна ІКТ-компетентність (відображає професійну ІКТ-компетентність відповідної області людської діяльності).

    У общепользовательскій компонент включені призначені для користувача навички, в тому числі вміння використовувати відео- і фотозйомку, користуватися системами миттєвих повідомлень, навички пошуку в Інтернеті і базах даних з дотриманням етичних і правових норм використання ІКТ.

    Загальпедагогічний компонент включає в себе діяльність педагога в наявної інформаційної середовищі навчального закладу, в тому числі планування і аналіз навчального процесу; організація освітнього процесу, при якій учні разом з учителем ведуть діяльність і досягають результатів у інформаційному просторі освітнього закладу; підготовка і проведення консультацій, обговорень і т. д. з комп'ютерною підтримкою та інша освітня діяльність з використанням комунікаційного середовища. Крім того, вчитель повинен оцінювати якість цифрових освітніх ресурсів і адекватно їх використовувати відповідно до освітніх завдань.

    Вимоги до предметно-педагогічному компоненту залежать від тієї предметної області, в якій працює вчитель. Цей компонент включає в себе знання інформаційних джерел по своєму предмету і вміння якісно їх використовувати.

    На наш погляд, при оцінці результативності підготовки педагогічних і керівних кадрів у сфері ІКТ слід враховувати як вимоги до професійної ІКТ-компетентності педагога, закладені в професійному стандарті, так і означені нами вище компоненти інформаційної культури педагога (керівника). Ця обставина зумовила необхідність розробки і впровадження в практику комплексу методик діагностичної та розвиваючої спрямованості.

    Найбільш трудомістким процесом є створення методик для діагностики рівня сфор-мування різних компетентностей. Н. В. Соловову в результаті аналізу наукової літератури і шляхом зіставлення структур і специфіки методичної компетентності різних фахівців були запропоновані компоненти її структури і сформульовані критерії оцінки компетентності [18]. Нами була зроблена спроба визначення критеріїв оцінки сформи-вання компетенцій управлінських і педагогічних кадрів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій:

    1) мотиваційно-цільовий критерій (цінності, ідеали, переконання, мотиви, потреби, цілі, принципи інформаційної діяльності педагога, готовність і інтерес до інформаційної діяльності; задоволеність інформаційною діяльністю та ін.);

    2) когнітивний критерій (наявність комплексу знань і уявлень, які забезпечують цілеспрямовану самостійну діяльність по оптимальному задоволенню індивідуальних і професійних інформаційних потреб за допомогою традиційних інструментів та ІКТ; комплексу знань про негативні наслідки впливу комп'ютера та ІКТ на фізичне, психічне здоров'я, моральну сферу людини; знання основних видів інформаційних загроз; знання про особливості мережевого спілкування в умовах глобалізації та масової комунікації та ін.);

    3) діяльнісний критерій (оволодіння комплексом умінь, навичок і компетенцій:

    умінням адекватно формулювати свою потребу в інформації; ефективно здійснювати пошук потрібної інформації, адекватно відбирати і оцінювати інформацію; переробляти інформацію і створювати якісно нову; вміння організувати в інформаційно-освітньому середовищі інтернет-діалог, орієнтований на реалізацію цілей навчання, розвитку індивіда; вміння створювати комфортні і здоров'язберігаючих умови для навчання і виховання та ін.);

    4) аналітико-рефлексивний критерій (оволодіння аналітичними і оціночно-інформаційними уміннями; вміннями класифікувати і систематизувати інноваційні процеси і явища в освіті, викликані інформатизацією; виділяти актуальні проблеми, аналізувати і вирішувати їх на основі інструментів ІКТ; рефлексія, самоконтроль, самооцінка рівня інформаційної культури та ін.);

    5) творчий критерій (творча активність в інформаційній діяльності; вміння мобільно реагувати на зміни в інформаційних ресурсах, раціонально організовувати свою діяльність, працювати на випередження, вміння освоювати передовий досвід в області інформатизації освіти і застосовувати його в нових умовах; створення авторських методик в сфері застосування ІКТ та ін.).

    Слід зауважити, що, незважаючи на використання методів об'єктивного контролю, залишається досить високим ризик прояву суб'єктивізму в оцінці сформованості у управлінських і педагогічних кадрів компетентності в сфері ІКТ. Це обумовлено не тільки тим, що в даний час недостатньо розвинені методи прямого виміру особистісних якостей, а й мінливістю складових даної компетентності.

    У зв'язку з цим зростає необхідність розробки адекватних методів контролю і управління якістю підготовки управлінських і педагогічних кадрів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій на всіх етапах навчання.

    Таким чином, для успішної реалізації процесу підготовки та перепідготовки педагогічних і управлінських кадрів у сфері ІКТ необхідно створення організаційно-педагогічних умов, які вирішили б проблему науково-педагогічного обгрунтування і ор-

    нізаційних-методичного забезпечення процесу стандартизації процесу підвищення компетентності педагогів та керівників в сфері інформаційних і комунікаційних технологій:

    1) уточнення і стандартизація змісту компетентності управлінських і педагогічних кадрів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій;

    2) розробка і експертиза уніфікованих освітніх програм і навчально-тематичних планів формування компетенцій управлінських і педагогічних кадрів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій;

    3) розробка пакету навчально-методичних матеріалів, що забезпечують формування компетенцій управлінських і педагогічних кадрів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій;

    4) створення банку дидактичних матеріалів для підготовки управлінських і педагогічних кадрів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій (в тому числі з використанням ЕОР, мультимедіа, хмарних технологій, сучасних засобів комунікації та ін.);

    5) вдосконалення методик навчання і андрагогіческіе практик на основі системно-діяльнісного і компетентнісного підходів, розробка та впровадження інноваційних методів та технологій навчання;

    6) використання потенціалу неформального компонента системи післядипломної педагогічної освіти (мережеві спільноти, конкурси професійної майстерності соціальний інтернет та ін.);

    7) розробка і впровадження комплексу методик діагностичної та розвиваючої спрямованості як інструменту формування компетенцій управлінських і педагогічних кадрів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій;

    8) розробка методів контролю і управління якістю підготовки управлінських і педагогічних кадрів у сфері інформаційних і комунікаційних технологій на всіх етапах навчання.

    Бібліографічний список:

    1. Концепція Федеральної цільової програми розвитку освіти на 2016-2020 роки (ут-

    верждена розпорядженням Уряду Російської Федерації від 29 грудня 2014 р № 2765-р). - URL: http://government.org.ua/media/files/ mlorxfXbbCk.pdf (дата звернення 25.09.2015).

    2. Сподарець М. П. Про формування ІКТ-ком-петентності бакалаврів педагогічного спрямування / М. П. Сподарець // Сучасні проблеми науки та освіти. - 2012. - № 1. -URL: www.science-education.org.ua/101-5515 (дата звернення: 01.09.2015).

    3. Професійний стандарт педагога (Кон-цепция і зміст) - URL: httpV / хв-обрнаукі.рф / документи / 3071 (дата звернення: 12.10.2015).

    4. Махотин Д. А. Професійні та освітні стандарти: співвідношення вимог до сучасного педагогу / Д. А. Махотін // Вісник РМАТ. - 2012. - № 2-3 (5-6). - С. 89-100.

    5. Полякова В. А. До питання про розвиток системи підвищення кваліфікації педагогів в умовах інформаційного суспільства /

    B. А. Полякова // Науковий пошук. - 2014. -№ 2, 4. - С. 29-32.

    6. Гусєва К. Ф. Професійний стандарт - ключовий елемент підготовки висококваліфікованих кадрів / К. Ф. Гусєва, М. Г. Путря, А. Н. Кононов, Г. І. Гумерова // Сучасна наука: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення . - 2014. - № 7. - С. 39-44.

    7. Аштаева О. А. Технологія оцінки рівня розвитку професійних компетенцій відповідно до професійних стандартів / О. А. Аштаева // Середня професійна освіта. - 2014. - № 3. - С. 21-30.

    8. Роберт І. В. Розробка освітніх стандартів, які відповідають сучасним вимогам до кваліфікації фахівців / І. В. Роберт // Праці Міжнародного симпозіуму «Надійність і якість». - 2006. - С. 5-6.

    9. Мелехин В. А. Механізми розробки професійних стандартів педагогічних працівників / В. А. Мелехин // Чіо. - 2013. -№ 3 (36). - С. 43-48.

    10. Титова С. В. Інформаційно-комунікаційна компетенція педагогів і нові освітні стандарти вищої школи /

    C. В. Титова // Вісник Московського університету. Сер. 19, Лінгвістика і міжкультурна комунікація. - 2011. - № 3. - С. 118-131.

    11. Кузьміна І. Є. Якість післядипломної педагогічної освіти як показник

    безперервної освіти педагогів в умовах інформаційного суспільства / І. Є. Кузьміна // Освіта через усе життя: Безперервна освіта в інтересах сталого розвитку: матеріали 11-ї міжнар. конф .: в 2 ч. - Вип. 11. - СПб. : ЛДУ ім. А. С. Пушкіна, 2013. Ч. 2. - С. 278-280.

    12. Євстигнєєв М. Н. Генезис і варіативність понятійного змісту термінів в області інформатизації освіти / М. Н. Євстигнєєв // Мова і культура. - 2013. - № 1 (21). - С. 63-71.

    13. Тлумачний словник термінів понятійного апарату інформатизації освіти. -М. : ІІО РАО, 2012. - URL: http: // www. iiorao.org.ua/iio/pages/fonds/dict/ (дата звернення: 12.10.2015).

    14. Соловйова М. Ф. Моделі і технології безперервної освіти суб'єктів формальної і неформальної педагогіки / М. Ф. Соловйова // Освіта через усе життя: Безперервна освіта в інтересах сталого розвитку: матеріали 11-ї міжнар. конф .: в 2 ч. -Вип 11. - СПб. : ЛДУ ім. А. С. Пушкіна, 2013. Ч. 2. - С. 157-158.

    15. Огарьов Е. І. Безперервна освіта: основні поняття і терміни (Тезаурус). СПб. : ГНУ ИОВ РАО, 2005. - 148 с. - URL: http: //iov-rao.org.ua/?c=59&action = shop_obj ect&id = 34 (дата звернення: 08.09.2015).

    16. Шилова О. М. Взаємодія формального і неформального додаткової освіти педагогічних працівників: особливості та ефекти. - URL: http://goo.gl/W2dGCp (дата звернення: 12.10.2015).

    17. Стандарти ІКТ-компетентності для вчителів (ЮНЕСКО) - URL: http://www.ifap.org.ua/ library / book257.pdf (дата звернення: 12.10.2015).

    18. Соловова Н. В. Методична компетентність викладача вузу / Н. В. Соловова // Вісник БФУ ім. І. Канта. - 2010. -№ 5. - С. 52-59.

    References:

    1. Kontseptsiya Federal'noy tselevoy program-my razvitiya obrazovaniya na 2016-2020 gody [The Concept of the Federal Target Program of Education Development for 2016-2020 Years]. URL: http://government.org.ua/media/ files / mlorxfXbbCk.pdf (Accessed: 09.25.2015).

    2. Lapchik M. P. On the Formation of ICT Competence of Bachelors of Pedagogical Direction [O formirovanii IKT-kompetentnosti bakalavrov pedagogicheskogo napravleniya]. Sovremennye problemy nauki i obrazovaniya [Modern Problems of Science and Education] 2012, N 1. URL: www.science-education.org.ua/101-5515 (Accessed: 01.09.2015).

    3. Professional'nyy standart pedagoga (kontseptsiya i soderzhanie) [Professional Standard of the Teacher]. URL: http: //minobonauki.rf/ dokumenty / 3071 (Accessed: 10.12.2015).

    4. Makhotin DA Professional and Educational Standards: the Ratio of Requirements to the Modern Teacher [Professional'nye i obrazovatel'nye standarty: sootnoshenie trebovaniy k sovremenno-mu pedagogu] Vestnik RMAT [Bulletin of Russian International Academy of Tourism] 2012, N 2-3 (5-6), pp. 89-100.

    5. Polyakova V. A. On the Development of The-system of Teachers 'Professional Development in the Information Society [K voprosu o razvitii sistemy povysheniya kvalifikatsii pedagogov v usloviyakh informatsionnogo obshchestva] Nauchnyy poisk [Scientific search], 2014 року, № 2, 4, pp. 29-32.

    6. Guseva KF, Putrya MG, Kononov AN, Gumerova GI The Professional Standard - a Key Element in Training Highly Qualified Personnel [Professional'nyy standart - klyuchevoy element podgotovki vysokokvalifitsirovannykh kadrov] Sovremennaya nauka: aktual'nye problemy i puti ikh resheniya [Modern Science: Current Problems and Their Solution], 2014 року, N 7, pp. 39-44.

    7. Ashtaeva O. A. Technology of Assessing the Level of Professional Competence in Accordance with Professional Standards [Tekhnologiya otsenki urovnya razvitiya professional'nykh kompetentsiy v sootvetstvii s professional'nymi standartami]. Srednee professional'noe obrazovanie [Secondary Vocational Education], 2014 року, N 3, pp. 21-30.

    8. Robert I. V. Development of Educational Standards in line with Modern Requirements for Professional Development [Razrabotka obrazova-tel'nykh standartov, sootvetstvuyushchikh sovre-mennym trebovaniyam k kvalifikatsii spetsialis-tov]. Trudy Mezhdunarodnogo simpoziuma «Na-dezhnost 'i kachestvo» [Proceedings of the International Symposium "Reliability and quality"], 2006, pp. 5-6.

    9. Melekhin V. A. The Mechanisms of Developing Professional Standards fof Teaching Staff

    [Mekhanizmy razrabotki professional'nykh stan-dartov pedagogicheskikh rabotnikov] Chelovek i obrazovanie [Man and Education], 2013, N 3 (36), pp.43-48.

    10. Titova S. V. Information and Communication Competence of Teachers and New Educational Standards of the Higher School [Informatsionno-kommunikatsionnaya kompetentsiya pedagogov i novye obrazovatel'nye standarty vysshey shkoly]. Vestnik Moskovskogo universiteta. Ser. 19, Ling-vistika i mezhkul'turnaya kommunikatsiya [Bulletin of Moscow University. Serie 19, Linguistics and Intercultural Communication], 2011, N 3, pp. 118131.

    11. Kuz'mina I. E. The quality of Postgraduate Pedagogical Education as an Indicator of Continuing Education of Teachers within Information Society [Kachestvo postdiplomnogo pedagogi-cheskogo obrazovaniya kak pokazatel 'nepreryv-nogo obrazovaniya pedagogov v usloviyakh in-formatsionnogo obshchestva]. Obrazovanie cherez vsyu zhizn ': Nepreryvnoe obrazovanie v interesakh ustoychivogo razvitiya: materialy 11-y mezhdunar. konf .: v 2 ch. Vyp. 11. [Lifelong Education: Continuing Education for Sustainable Development: Proceedings of the 11th Intern. Conf .: in 2 Parts], SPb., 2013, Ch. 2, pp. 278-280.

    12. Evstigneev M. N. Genesis and the Variability of the Conceptual Meaning of the Terms in the Area of ​​Education Informatization [Genezis i va-riativnost 'ponyatiynogo soderzhaniya terminov v oblasti informatizatsii obrazovaniya]. Yazyk i kul'tura [Language and Culture], 2013, N 1 (21), pp. 63-71.

    13. Tolkovyy slovar 'terminov ponyatiynogo ap-parata informatizatsii obrazovaniya [Dictionary of

    the Conceptual Apparatus of Education Informatization], M., 2012. URL: http://www.iiorao.org.ua / iio / pa ges / fon ds / dict / (Accessed: 12.10.2015).

    14. Solov'eva M. F. Models and Technologies of Continuing Education of Subjects of Formal and Informal Pedagogy [Modeli i tekhnologii nepreryvnogo obrazovaniya sub'ektov for-mal'noy i neformal'noy pedagogiki]. Obrazovanie cherez vsyu zhizn ': Nepreryvnoe obrazovanie v interesakh ustoychivogo razvitiya: materialy 11-y mezhdunar. konf .: v 2 ch. Vyp. 11. [Lifelong Education: Continuing Education for Sustainable Development: Proceedings of the 11th Intern. Conf .: in 2 Parts], SPb., 2013, Ch. 2, pp. 157-158.

    15. Ogarev E. I. Nepreryvnoe obrazovanie: os-novnye ponyatiya i terminy (Tezaurus) [Continuing education: basic concepts and terms], SPb., 2005, 148 s. URL: http://iov-rao.org.ua/? c = 59& action = shop _obj ect&id = 34 (Accessed: 08.09.2015).

    16. Shilova O. N. Vzaimodeystvie formal'nogo i neformal'nogo dopolnitel'nogo obrazovaniya pe-dagogicheskikh rabotnikov: osobennosti i effekty [The Interaction of Formal and Informal Additional Education of Teachers: Characteristics and Effects]. URL: http://goo.gl/W2dGCp (Accessed: 12.10.2015).

    17. Standarty IKT-kompetentnosti dlya uchite-ley (YuNESKO) [ICT Competence Standards for Teachers]. URL: http://www.ifap.org.ua/library/ book257.pdf (Accessed: 12.10.2015).

    18. Solovova N. V. Methodological Competence of the University Lecturer [Metodicheskaya kompetentnost 'prepodavatelya vuza]. Vestnik BFU im. I. Kanta [The IKBFU's Vestnik] 2010, N 5, pp. 52-59.


    Ключові слова: ІНФОРМАЦІЙНІ І КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ / ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПЕДАГОГІВ У ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ ІКТ / формальних / НЕФОРМАЛЬНЕ / інформального ОСВІТА / ІНФОРМАЦІЙНА КУЛЬТУРА ПЕДАГОГА

    Завантажити оригінал статті:

    Завантажити